— На уроці сидітиме інспектор. Не підведіть. Готуйтеся відповідати.
— А хіба урок буде? — здивовано закліпав очима завжди чимось незадоволений Сашко Піддубний.
— А чому ти сумніваєшся? — перепитав Аполінарій Аполінарійович.
— Таж у нас його ніколи не було, — стенув плечима гострий на язик Сашків сусід по парті Славко Хропуненко. — Мітингувати йдемо то за лівих, то за правих…
— Цього разу урок геометрії буде, — нервово перебив Славка Аполінарій Аполінарійович. — І жодного слова інспектору про мітинги. Зрозуміло?
— Воно то зрозуміло, — майже пошепки промовила філософ Катерина Тлумач. — Але ж ми нічого з програмного матеріалу не знаємо. Що ж ми відповідатимемо?
І тут пролунав дзвінок на урок. З’ясовувати деталі навчального моменту вже не було коли.
10-Б розсівся по своїх місцях, Аполінарій Аполінарійович пригладив долонею кілька волосин на лисій голові, одягнув окуляри і націлив погляд на двері. Вони відчинилися, і до класу зайшов інспектор. Це був чоловік, схожий на Карлсона, що живе на даху. Тільки без пропелера на спині, проте з товстенькою текою під пахвою.
— Добрий день, учні, — добродушно привітався гість, кивнув очима до Аполінарія Аполінарійовича і зайняв місце за партою в останньому ряду, яке ніхто ніколи не займав. У класі запанувала неймовірна тиша.
Зав’язка уроку народилася сама по собі. Не встиг Аполінарій Аполінарійович і рота відкрити, як немовчазний Сашко Піддубний підняв руку:
— Аполінарію Аполінарійовичу, дозвольте запитати?
— Будь ласка, запитуй, — дещо злякано погодився вчитель. — Що тебе цікавить?
Сашко переглянувся з однокласниками, а тоді повернувся до інспектора:
— У мене запитання до нашого перевіряючого.
— Марка Павловича, — повторив шпилькуватий десятикласник. — Я хочу запитати: хто стане чемпіоном Євро-2012?
Клас дещо ожив. Аполінарій Аполінарійович знову не встиг відкрити рота, як інспектор полишив свою «камчатку», вийшов на середину класу — і розлога усмішка набігла на його зморшкувате обличчя.
— Дуже цікаве запитання, дуже цікаве, — сказав гість. — Видно, що живете ви повноцінним життям, не лише однією наукою. Які ще будуть запитання? Задавайте, не соромтеся. Я сам цікавлюся всіма аспектами сучасності.
І запитання посипалися, наче з лантуха:
— За що зірку Голлівуда Лохан посадили у в’язницю?
— Чи можна підняти економіку країни завдяки збільшенню в ній кількості аптек і банків?
— Яка професія нині прибутковіша — клоуна чи політика?
— Чи насправді одна з мільярдерш таємно фінансувала виборчу кампанію нинішнього французького президента?
— Чи можна вірити гороскопам?..
Інспектор вислухав усі запитання. Опісля перевів погляд на Аполінарія Аполінарійовича:
— А ви казали, що для ваших вихованців геометрія — понад усе! Та їх хоч зараз випускай у самостійне життя! Такі масштабні проблеми їх хвилюють! Аби на все відповісти, і навчального року не вистачить! Тому, Аполінарію Аполінарійовичу, постарайтеся на ці запитання відповісти, бо в мене часу обмаль. Я прибув з однією метою: на завтра мені потрібні пікетувальники відділу освіти. Бо мене хочуть звільнити з роботи. Думаю, свіже повітря дітям не зашкодить. А то від цієї… геометрії вчадіють.
У цю мить пролунав дзвінок на перерву. Інспектор потис руку Аполінарію Аполінарійовичу і полишив клас.
Сашко Піддубний підійшов до розгубленого, але вкрай щасливого вчителя:
— Найголовніше — вчасно поставити запитання. А геометрія почекає.
