Друкувати
Моє село — ні гір, ні круч,—

рівнина, рівнина.

Пусти — покотиться обруч

до самого Ромна.

Чому до самого Ромна?

Для вас це дивина?

Туди дорога, як стріла,

від нашого села.

І від стрімких роменських круч —

дорога вздовж ланів:

пусти — покотиться обруч

до самих Курманів.

Чому обруч? Як атрибут

він, може, й застарів.

Та я — і це підкреслю тут —

із роду бондарів.

— Ми не якісь,— казав мій дід,

заблуди-пришелепки.

У тих, хто забува свій рід,

не вистачає клепки.

Обруч же, як рідню, трима

всі клепки міцно, гоже.

Спаде обруч — ладу нема,

рідня розпастись може.

Обруч ослаб — і то дивись:

звихнулась клепка — скрута!

Отож попробуй обійтись

без цього атрибута!

Рейтинг