Друкувати
Жив раз давним-давно чоловік, який мав кота, гусей та курочку. Як настало літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Зустріли курочку.

— Куди йдете, гуси? — питає курочка.

— Шукаємо воду, — відповідають гуси.

— І я піду з вами, — каже курочка.

Дуже їй спекотно, що аж рот роззявила…

— Гаразд, пішли з нами.

Пішли вони разом. Зустріли кота.

— Куди йдете? — питає кіт.

— Шукаємо воду.

— І я з вами піду, добре?

— Добре.

Тільки-но побачили вони озеро, гуси знялися на крила й полетіли до води. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.

Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли би залізти у воду, та бояться…

Та ось побачили у воді таких, як вони, кота й курочку. «Коли вони не бояться, то чого би нам боятися?» І поскакали у воду. Але відразу почали тонути. Ледве-ледве вибралися на берег.

Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:

— Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі.

А курочка собі:

— І я не полізу більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.

Зібралися та й пішли до дому. Курочка скочила в купу пороху замахала крилами.

— О це моя купіль! У сто разів ліпша, як вода!

А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.

— Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.

І від того часу гуси купаються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі.

А хто не вірить, нехай перевірить!

Рейтинг