Ішов день, ішов два, а на третій день під вечір прийшов він у одне село та й пішов до попа на роботу найматись. Попа не було вдома, десь правив службу божу в другому повіті. Поговорив Іван з попадею та й залишився на ніч.
Каже йому попадя:
— Є в мене робота, не легка і не важка. Якщо добре зробиш — добрі гроші заплачу.
Іван не від заробітку, то й погодився. От і каже йому попадя:
— Вмер оце недавно наш батюшка і попросив перед смертю, щоб його поховали в мішку в річці в нічну пору, тоді його душа скоріше в рай попаде.
Здивувався Іван, проте не сказав ні слова: «Чи в річку, то і в річку, чорт з ним. Якщо йому так забанюжилось, відтаскаю».
Іван і не знав того, що минулої ночі ночували в попаді три багаті попи і що попадя, побачивши в них багато грошей, підлила отрути в наливочку та й відправила їх грішні душі на той світ, тепер вона хоче і сліди змити.
Отож повела попадя Івана в темну комору, дала йому мішок з попом та й каже:
— Дивись же, кидай аж на середину річки.
Узяв Іван мішок на плечі, присів, і поніс до річки. Приніс, вкинув у річку та й каже:
— Ну й важкущий таки, видно, гріхів багато, заважили. Пливи тепер у рай чи в пекло, про мене хоч куди.
Іде Іван до попаді та й думає: «Ну, добре зробив». А попадя зустріла його та й каже:
— А як же ти, сякий-такий, носив, як він ось тут і лежить?
Почухав Іван потилицю: «Оце так штука». А попадя його підгонить:
— Бери мерщій та неси, а то через тебе, ледащо, мій батюшка і в рай запізниться.
Нічого робити, звалив Іван мішок на плечі та й поніс. Укинув попа в річку, став та й дивиться, чи не буде знову вилазити. Ні. Витер Іван мокру чуприну та й пішов до попаді. «Ну, тепер уже, — дума, — відпочину».
Та де там! Не встиг він на поріг ступнути, як попадя уже сичить:
— Ну, вже як таких наймати, то тільки гроші платить! Як же, ти, бісів сину, робиш, мішок з попом знову дома. Може, ти його й не носив?
Розсердився Іван та й каже до попа, що в мішку:
— Ну, тепер ти в мене не втечеш!
Скинув мішок на плечі третій раз та й приніс до річки. Приніс, поставив мішок на березі, знайшов камінець, прив’язав та й укинув з найкрутішого берега.
— Ху! — зітхнув Іван і поплентався до попаді, ледве ноги несе.
Ішов він, ішов, коли глядь — з другого кінця іде батюшка з хрестом і прямо до матушки в двір (то ж батюшка повертався вдосвіта із служби божої додому). Як глянув Іван, аж серце в нього забилося:
— А, так я тебе ношу однією дорогою, а ти тікаєш додому другою? Спіймався! Я тебе набігаю!
Схватив Іван камінь і убив попа. Закинув на плечі і побіг до річки бігом, бо вже починало світати. Біг, від гніву не почував ні втоми, ні ніг під собою не чув. Коли це сторож з калаталом як закричить:
— Хто йде?
— Чорт попа несе! — відказав Іван та й подався.
Приніс до річки, прив’язав два камені до шиї та й укинув з крутого берега.
— Аж тепер, — каже, — ти не вилізеш!
Та й повернувся до попаді. Іде та й думає: «Бач, який святий та божий, ані стида, ні совісті. Я його однією дорогою ношу, а він другою тікає. Хотів уморити чоловіка, а ще йому в рай».
Прийшов Іван, а попадя його зустрічає рада та весела.
— На ж, — каже, — Іване, тобі гроші за роботу, а тепер ти молодець, батюшка не вернувся.
