^Вгору

logo

gumoreska.in.ua

Головне меню


 

До вагона метрополітену заходить сива, з орденами та медалями бабуся. Спираючись на ціпок, зупиняється саме там, де на склі чітко написано: «Місця для пасажирів з дітьми, інвалідів та осіб похилого віку». На сидіннях комфортно вмостилися шестеро юнаків. Старенька, стогнучи, переступала з ноги на ногу, але ніхто з молодиків не поспішав поступитись їй місцем. Одні вдавали, що дрімають, інші були захоплені іграми на мобілках. Бабусі так нестерпно пекли ноги, що вона не витримала і з розмаху сіла одному парубкові на коліна. «Нарешті і я примостилася», — усміхнувшись, видихнула. П'ятеро хлопців, що сиділи поруч, розреготалися і миттю позвільняли свої місця. Почав борсатись, аби встати, і їхній одноліток. Але старенька його «заспокоїла»: «Та не ворушися ж ти, хлопче, мені так зручно сидіти». Пасажири зо сміху трималися за животи і хвалили бойову бабусю за кмітливість. Нарешті старенька підвелася, і юнак, ховаючи очі від натовпу, кулею вибіг із вагона на найпершій станції.

 

Розсміялась і сама бабуся:

 

— Оце добираюся додому з госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Чого там тільки не наслухалася про нашу сучасну молодь. Приємно, що здебільшого — гарних слів. Насамперед про чуйність і увагу молодих лікарів, медсестер та санітарочок, котрі нас, ветеранів, обслуговували. У їхній людяності я сама переконалась. Якщо бути відвертою, то більшість хлопців і дівчат старшим у транспорті місцем поступаються. Але є й ось такі, яких треба вчити. Якщо не зуміли цього зробити батьки та вчителі у школі.

 

Передихнувши, бабуся продовжила:

 

— Мій бойовий товариш Микола Рева, з яким разом лікувалися в госпіталі, розповів, як доводилося виховувати молодь у Харківському метрополітені. Йому також не поступалися місцем дебелі здоровані, аж поки одному з них не наступив протезом на ногу. Заверещав той не своїм голосом, швидко підвівся, а разом із ним звільнили сидіння і його друзі.

 

Інший фронтовий побратим Іван Цвірінькало діяв у подібній ситуації делікатніше. Йому теж не поступалися місцем кілька молодиків, які сиділи під вивіскою «Місця для інвалідів». Тоді колишній танкіст, набравшися духу, заспівав на весь голос куплет відомої пісні: «Не стареют душой ветераны, ветераны второй мировой!» І кивнув у бік здорованів: «А інваліди їх послухають». Хлопців наче вітром здуло із сидінь.

 

А я вибрала ось такий виховний момент. Як бачите, також спрацював!..

 

 

Поділитись

Відвідувачі

Вся інформація, що розміщена на сайті Гумореска була взята з відкритих джерел і призначена для ознайомлення. Якщо якась інформація на сайті порушує авторське право зв`яжіться будь-ласка з адміністрацією і ми видалимо даний матеріал