^Вгору

logo

gumoreska.in.ua

Головне меню


 

 

Прополював я на своєму віку п’ятдесят літ. Яких тільки пригод зі мною та моїми друзями-мисливцями за цей час не траплялося! Про деякі з них я вже розповідав у «Веселій світлиці». А ось цю беріг до останнього часу, бо, так би мовити, мулькувата вона була для мого авторитету. Я ж знана в районі людина — працював тоді заготовачем у нашому господарстві, був бригадиром мисливців, і раптом дав такого маху. Але ж колись треба сповідатись перед людьми. Тож роблю це на вісімдесятім році життя. Слухайте.

 

За добрі показники і відмінну поведінку наш колектив мисливців нагородили платною ліцензією на відстріл дикого кабана. Двома легковиками вісім чоловік поїхали до лісу. Хтось із нас сказав, що нібито бачив дикого кабана біля лісникової хати. Звідти й почали. Чотири чоловіки сіли в засідку, а чотири взялися вигонити з гущавини вепра. Недовго хлопці й галасували. Дивлюсь: пре на мене кабан. Спочатку мені захотілося видертись на дерево, бо, казали, дике кнурисько запросто розпорює іклами живота. А потім подумав: що Бог дасть, те й буде. Підпустив кабана ближче. Він побачив мене й зупинився. Мабуть, задумався: пороти мені іклами пузо чи не пороти? А я, аби уберегтися від страшної екзекуції, вистрілив і уклав страховисько на землю.

 

Скільки радості було! Прибігли товариші. Почали мене вітати. Адже то був перший відстріляний у нашій Василівці кабан. Яка гордість! Треба, щоб усі в селі знали.

 

Один мисливець каже: «Мій кум працює на фермі їздовим. Я майну до нього і він підводою провезе дичину вулицями села». Так і зробили. Потім впольоване добре примочили, поділили і я ліг спати.

 

А вранці приїхав до мене лісник.

 

— Ви вчора були на полюванні? — питає.

 

— Були, — кажу. — По ліцензії відстріляли дикого кабанчика.

 

— Не кабанчика, а свиню, — каже лісник.

 

— Яка різниця? Дичина є дичина.

 

— Різниця та, що то моя свиня.

 

— Не смішіть людей, — кажу.

 

— Я ще в змозі відрізнити дикого кабана чи свиню від свійських. У диких боки в смужечку.

 

— І у моєї в смужечку, — стоїть на своєму лісник. — Її мати погуляла в лісі з диким парубком, от і доця з’явилась з боками в смужечку.

 

— То що ви хочете від нас? — питаю.

 

— Платіть, хлопці, триста карбованців, інакше я заявлю в міліцію, подам у суд і все село засвідчить, що ви везли вчора на возі мою льоху.

 

— Ви вже комусь казали про цей випадок? — почав я сушити мізки, як викрутитися з делікатної ситуації.

 

— Не казав. Вважаю, що триста карбованців на вісім чоловік не такі вже й великі гроші.

 

— Добре, що не казали. Я сам заплачу триста карбованців, але щоб і решта мисливців не знала. Хай це буде між нами.

 

Довелося розкошелитись, щоб ніхто не довідався, що мисливець з п’ятдесятилітнім стажем Австріянський уклав лісникову льоху, а то б у селі реготали навіть кури. Тепер уже можна й признатися в скоєному і разом із друзями потішитись.

Поділитись

Відвідувачі

Вся інформація, що розміщена на сайті Гумореска була взята з відкритих джерел і призначена для ознайомлення. Якщо якась інформація на сайті порушує авторське право зв`яжіться будь-ласка з адміністрацією і ми видалимо даний матеріал