^Вгору

logo

gumoreska.in.ua

Головне меню


 

 

Македон Калістратович Запара повертався додому в гар­ному настрої. Цьому сприяли дві обставини. По-перше, йому ще на роботу подзвонила дружина й пообіцяла при­готувати на вечерю його улюблену смажену картоплю й салат із квашеної капусти, а по-друге, по телевізору показуватимуть хокейний матч за участю улюбленої команди.

Та не встиг Запара переступити поріг рідної квартири, як на нього налетіла дружина.

—  Доню,— винувато всміхнулася вона.— Поки ти не
роздягнувся, сходи в магазин, бо ми забули купити
хліба.

«Ми» — це власне дружина і дев'ятикласник Гоша, їхній син з явними симптомами алергії, коли заходить мова про якесь домашнє доручення. Запобігаючи прогре­суванню синової хвороби, Македон Калістратович мовчки подався до магазину. «Що б ви й їли, якби не батько!» — збуджено резюмував він, спускаючись ліфтом.

А коли вийшов з під'їзду, його втомлену за день голову й геть обсіли невеселі думки. «Отак усе життя,— думав він жалісливо.— Захочеш один раз відпочити культурно біля телевізора — то маєш. І це за те, що цілими днями товчешся як проклятий, бігаєш, крутишся, не маєш хви­лини вільної, щоб угору глянути...»

А вгорі, як на те, просто над їхнім дев'ятиповерховим будинком сходив у вечірнє небо чистий, аж срібний, мі-сяць-молодик.

Македон Калістратович згадав, як мама його вчила в дитинстві показувати молодикові гроші, тільки обов'яз­ково — срібну монету. Це для того, щоб весь місяць не ви­водилися гроші. «Нехай прогресивка буде побільшою»,— загадав Македон Калістратович, нишпорячи в кишенях. Проте, як на біду, йому попадалися самі тільки мідяки, і він ховав їх подалі в кишеню, штанів. Нарешті знайшовся біленький гривеник.

—  Ось тобі! — сказав Запара вдоволено, показуючи
молодикові гривеник на долоні,— Гляди ж, не піддури
мене!

Аж раптом гривеник ковзнув по долоні — і впав. «Ах ти   ж...—пошкодував   Македон   Калістратович.—Десять

 

копійок — то таки теж гроші. Це коли всі почнуть гриве­никами розкидатися, то де ті карбованці й візьмуться». Нахилившись якомога нижче, він почав обережно маца­ти долонею землю. Але білий гривеник, та ще й при сла­бенькому світлі молодика, знайти було непросто. Отож Запара ні з чим, а точніше — з геть поганющим настроєм за­йшов у магазин, узяв з полиці буханець і підійшов до каси.

—  З вас шістнадцять копійок,— сказала касирка, навщось відклавши названу суму на рахівниці.

Македон Калістратович ударив по кишені. Проте споді­ваного дзенькоту не почулося. Він пригадав, що мідний дріб'язок склав у праву кишеню штанів. Пірнув туди ру­кою — пусто: у кишені виявилась дірка.

—    Пробачте, я передумав,— сказав Запара касирці.

—    То навіщо було хліб руками мацати? — обурилася вона.

Запара поспіхом вийшов з магазину. Він був злий, як сто чортів, і йому страшенно хотілося на комусь злість зігнати.

Піднявшись на свій поверх, Македон Калістратович натиснув кнопку дзвінка і, коли дружина відчинила двері, гримнув:

—  Скільки разів я просив тебе не називати мене отим
дурацьким «Донею»?!

Поділитись

Відвідувачі

Вся інформація, що розміщена на сайті Гумореска була взята з відкритих джерел і призначена для ознайомлення. Якщо якась інформація на сайті порушує авторське право зв`яжіться будь-ласка з адміністрацією і ми видалимо даний матеріал