^Вгору

logo

gumoreska.in.ua

Головне меню


 

 

Як тільки прапорщик Бондаренко прибув на службу в тодішню Південну групу військ, тобто в Угорщину, він придбав блокнот для записів мадярських слів. Почує — запише. А на дозвіллі завчає. Підійде, бувало, до колиски і починає тренуватись із сином (йому лише рік виповнився): «Ти ж мій любий сервус...», «Ах, ти мій тешек». Дарма що «сервус» означає «здрастуй», а «тешек» — будь ласка. Все одно прапорщик був задоволений.

 

Послухавши таткові вправи, синок чомусь починав ревти. Видно, від надміру почуттів. А прапорщик, навпаки, посміхався. З’являлась надія, що таки подолає угорську.

 

Одного разу після чергування він їхав автобусом до свого помешкання, на вулицю Дожа Дьордя (був у шістнадцятому столітті в угорців селянський ватажок під таким іменем). Столиця Угорщини, самі розумієте, дуже велика. Кажуть, буцімто два мільйони людей проживає... Пасажирів в автобусі повнісінько. А Бондаренкові незабаром виходити треба. Намагався пригадати, як по-угорському «дозвольте пройти», але все вивітрилося з голови. Згадав лише «Сервус, драга», що означає «Здрастуй, дорогий!» Угорець, що стояв біля виходу, чемно відповів: «Сервус, драга ельвтарш» («Здрастуй, дорогий товаришу»).

 

Прапорщик видав йому іншу фразу, по-німецьки: «Гутен морген!». Кинувши підозрілий погляд, той відповідає: «Гутен морген!»

 

Бондаренкові ось-ось треба виходити, а протовпитись до дверей не може. Пригадав, що колись у десятирічці вивчав французьку мову. «Кі вівра верра («поживемо —побачимо»)», — мовить до угорця. Та угорець ні з місця. «Апре ну лє делюж» («після нас хоч потоп»).

 

— Не тудом! — не розумію, розводить руками угорець.

 

На прапорщика пасажири почали звертати увагу. Мовляв, звідки цей «катона» (вояк) узявся?

 

Тим часом Бондаренко вже проїхав три зайві зупинки. У відчаї він заволав: «Та дозвольте ж зрештою пройти!»

 

І раптом відповідь: «Будь ласка, прошу!» — із явним закарпатським акцентом. Угорці люб’язно розступилися. А коли Бондаренко зрештою опинився на вулиці, з автобусного вікна йому привітно махали десятки рук. Чулися голоси: «Укран ембер!», «Укран ембер!», тобто українець.

 

На душі у прапорщика враз потеплішало. Нашу мову розуміють і в Будапешті. Чому ж він досі не спромігся більш-менш вивчити угорську? Хіба личить українцю-прапорщикові бути невігласом? І тут же він зайшов до книгарні й купив відповідного розмовника. З того часу жодного курйозу на мовному грунті у Бондаренка не було.

Поділитись

Відвідувачі

Вся інформація, що розміщена на сайті Гумореска була взята з відкритих джерел і призначена для ознайомлення. Якщо якась інформація на сайті порушує авторське право зв`яжіться будь-ласка з адміністрацією і ми видалимо даний матеріал